Стаття 191 Кримінального кодексу України встановлює відповідальність за розтрату майна шляхом зловживання службовим становищем. Однак, як показує практика, тлумачення цієї норми може викликати питання. Верховний Суд України у грудні 2024 року виніс виправдувальний вирок у резонансній справі, яка актуалізувала дискусію щодо тлумачення поняття “службова особа” в контексті кримінальної відповідальності за розтрату майна. Цей випадок має важливе значення не лише для юридичної спільноти, але й для широкого кола осіб, які можуть опинитися в аналогічній ситуації.
Суть справи полягала в звинуваченні засновника товариства з обмеженою відповідальністю у пособництві розтраті майна – коштів банку на суму 462 000 гривень. Згідно з версією обвинувачення, він, діючи за попередньою змовою з іншою особою, сприяв незаконному заволодінню грошима, які були виділені на повернення проблемної заборгованості.
Однак, як встановили суди попередніх інстанцій, а згодом підтвердив і Верховний Суд, обвинувачений не мав реальних повноважень щодо розпорядження коштами банку. Його діяльність ґрунтувалася на договорі про співпрацю, умови якого він сумлінно виконував. Більше того, заборгованість, що стала предметом спору, була повністю погашена боржником, зокрема, завдяки сприянню обвинуваченого.
Верховний Суд у своїй постанові чітко артикулював, що статус засновника компанії сам по собі не прирівнює особу до службової в розумінні статті 18 Кримінального кодексу України. Ключовим критерієм є наявність у особи реальних повноважень щодо розпорядження майном та умисне використання цих повноважень всупереч інтересам служби. Тобто, для кваліфікації дій за статтею 191 КК України (розтрата майна шляхом зловживання службовим становищем), необхідно встановити, що особа мала реальну можливість розпоряджатися майном в силу свого службового становища і зловживала цією можливістю.
Крім того, Верховний Суд зробив важливе роз’яснення щодо кваліфікації пособництва у злочині. Суд наголосив, що дії пособника не можуть розглядатися як вчинення злочину групою осіб, оскільки вони не утворюють об’єктивної сторони складу злочину.
Це рішення Верховного Суду створює важливий прецедент для правозастосовної практики і має бути враховане усіма, хто має справу з розпорядженням чужим майном. Воно підкреслює важливість чіткого розмежування повноважень та обов’язків, а також необхідність діяти виключно в рамках закону та в інтересах служби.
У ситуаціях, коли виникає ризик кримінального переслідування, вкрай важливо звернутися за допомогою до кваліфікованого адвоката по кримінальних справах. Адвокат Богдан Глядик, партнер юридичної компанії Evidence Partners та засновник проекту “Адвокатський ЦЕХ”, має значний досвід у сфері кримінального права та захисту у справах, пов’язаних зі службовими та корупційними злочинами. Його експертиза дозволяє ефективно захищати інтереси клієнтів на всіх стадіях кримінального процесу.
Раніше ми розповідали, що Верховний Суд скасував обвинувальний вирок по справі про привласнення майна (ст. 191 КК України).
Стаття 191 Кримінального кодексу України. Привласнення, розтрата майна або заволодіння ним шляхом зловживання службовим становищем
1. Привласнення чи розтрата чужого майна, яке було ввірене особі чи перебувало в її віданні, – карається штрафом від двох тисяч до п’яти тисяч неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або виправними роботами на строк до двох років, або обмеженням волі на строк до чотирьох років, або позбавленням волі на строк до чотирьох років, з позбавленням права обіймати певні посади чи займатися певною діяльністю на строк до трьох років або без такого.
2. Привласнення, розтрата або заволодіння чужим майном шляхом зловживання службовою особою своїм службовим становищем – карається обмеженням волі на строк до п’яти років або позбавленням волі на той самий строк, з позбавленням права обіймати певні посади чи займатися певною діяльністю на строк до трьох років.
3. Дії, передбачені частинами першою або другою цієї статті, вчинені повторно або за попередньою змовою групою осіб, – караються обмеженням волі на строк від трьох до п’яти років або позбавленням волі на строк від трьох до восьми років, з позбавленням права обіймати певні посади чи займатися певною діяльністю на строк до трьох років.
4. Дії, передбачені частинами першою, другою або третьою цієї статті, якщо вони вчинені у великих розмірах чи в умовах воєнного або надзвичайного стану, – караються позбавленням волі на строк від п’яти до восьми років з позбавленням права обіймати певні посади чи займатися певною діяльністю на строк до трьох років.
5. Дії, передбачені частинами першою, другою, третьою або четвертою цієї статті, якщо вони вчинені в особливо великих розмірах або організованою групою, – караються позбавленням волі на строк від семи до дванадцяти років з позбавленням права обіймати певні посади чи займатися певною діяльністю на строк до трьох років та з конфіскацією майна.