Коли йдеться про кримінальні провадження, особливо за звинуваченнями у привласненні або розтраті майна, кожна деталь має значення. Суди повинні ретельно перевіряти обґрунтованість обвинувачення, адже будь-яка помилка може вплинути на долю людини. Одна зі справ, яку нещодавно розглянув Верховний Суд, стала яскравим прикладом того, як правильно побудований захист і ретельний аналіз судових помилок здатні змінити хід справедливості.
Обвинуваченого у цій справі звинувачували у привласненні бюджетних коштів на виконанні ремонтних робіт, кваліфікуючи його дії за частинами 1 та 3 статті 191 Кримінального кодексу України. Суд першої інстанції визнав його винним і призначив покарання. Вирок спирався на висновок, що кошти були ввірені обвинуваченому, а він нібито використав їх у власних цілях. Проте сторона захисту поставила під сумнів законність цього рішення і довела, що у матеріалах справи відсутні ключові докази, які б підтверджували факт ввірення коштів.
Ключовим питанням стало, чи були отримані обвинуваченим кошти дійсно ввірені йому, як того вимагає диспозиція статті 191 КК України. Верховний Суд наголосив, що ця стаття передбачає кримінальну відповідальність за розтрату чи привласнення майна, яке передане особі у відання або управління. У даному випадку обвинувачений отримував кошти як оплату за виконані роботи згідно з цивільно-правовим договором. Жодного документа, який підтверджував би передачу цих коштів у довірче управління, не було представлено ані слідством, ані судами попередніх інстанцій.
Адвокат наполягав, що правовідносини між сторонами мали цивільно-правовий характер, і будь-які претензії щодо невиконання чи неналежного виконання договору повинні вирішуватися у господарському суді, а не в межах кримінального провадження. Цю позицію підтвердив Верховний Суд, звернувши увагу на аналогічну практику у подібних справах.
Суд першої інстанції також не зміг пояснити, якими доказами підтверджується факт привласнення. У тексті вироку не було наведено чіткого формулювання обвинувачення, як це передбачено статтею 374 Кримінального процесуального кодексу України. Це порушення стало однією з ключових підстав для скасування вироку. Верховний Суд підкреслив, що обвинувальний вирок має бути законним, обґрунтованим і мотивованим. Натомість у цій справі суд першої інстанції обмежився загальними фразами без належного аналізу доказів.
Верховний Суд зазначив, що суд апеляційної інстанції зобов’язаний перевірити всі аргументи та дати чіткі відповіді на кожен із них, чого зроблено не було.
Розглядаючи касаційну скаргу, Верховний Суд скасував попередні рішення і направив справу на новий розгляд до апеляційного суду. Цей випадок став важливим нагадуванням про те, наскільки важливим є дотримання всіх вимог кримінального процесу, особливо коли йдеться про складні справи, пов’язані з обвинуваченнями у розтраті чи привласненні майна.
Ця справа доводить, що навіть у найскладніших обставинах професійний підхід адвоката може змінити хід провадження. Ретельна підготовка, уважність до деталей і знання правових механізмів стали вирішальними для захисту прав обвинуваченого.
Стаття 191 Кримінального кодексу України. Привласнення, розтрата майна або заволодіння ним шляхом зловживання службовим становищем
1. Привласнення чи розтрата чужого майна, яке було ввірене особі чи перебувало в її віданні, – карається штрафом від 34000 до 85000 грн. або виправними роботами на строк до двох років, або обмеженням волі на строк до чотирьох років, або позбавленням волі на строк до чотирьох років, з позбавленням права обіймати певні посади чи займатися певною діяльністю на строк до трьох років або без такого.
2. Привласнення, розтрата або заволодіння чужим майном шляхом зловживання службовою особою своїм службовим становищем – карається обмеженням волі на строк до п’яти років або позбавленням волі на той самий строк, з позбавленням права обіймати певні посади чи займатися певною діяльністю на строк до трьох років.
3. Дії, передбачені частинами першою або другою цієї статті, вчинені повторно або за попередньою змовою групою осіб, – караються обмеженням волі на строк від трьох до п’яти років або позбавленням волі на строк від трьох до восьми років, з позбавленням права обіймати певні посади чи займатися певною діяльністю на строк до трьох років.
4. Дії, передбачені частинами першою, другою або третьою цієї статті, якщо вони вчинені у великих розмірах чи в умовах воєнного або надзвичайного стану, – караються позбавленням волі на строк від п’яти до восьми років з позбавленням права обіймати певні посади чи займатися певною діяльністю на строк до трьох років.
5. Дії, передбачені частинами першою, другою, третьою або четвертою цієї статті, якщо вони вчинені в особливо великих розмірах або організованою групою, – караються позбавленням волі на строк від семи до дванадцяти років з позбавленням права обіймати певні посади чи займатися певною діяльністю на строк до трьох років та з конфіскацією майна.
Адвокат Богдан Глядик є експертом у сфері кримінального права і спеціалізується на захисті підозрюваних та обвинувачених у вчиненні службових, економічних і корупційних злочинів, а також у справах, пов’язаних із White Collar Crime. Його досвід та професійний підхід дозволяють досягати найкращих результатів для клієнтів у складних кримінальних провадженнях.