In absentia у ВАКС: вирок ухвалюють у Києві, а перевіряють за кордоном
Для обвинуваченого, який офіційно живе в умовній Швейцарії, Австрії чи Великій Британії, заочний кримінальний процес в Україні означає не лише ризик вироку без його участі. Це ще й документи, які згодом читатиме суд країни, де він живе, коли вирішуватиме питання про його ймовірну видачу.
In absentia — це розслідування чи розгляд кримінальної справи без участі підозрюваного або обвинуваченого. На стадії розслідування його дозволяє слідчий суддя, і це називається спеціальним досудовим розслідуванням. На стадії суду — суд, який розглядає справу, і тоді йдеться про спеціальне судове провадження. Підстава в обох випадках та сама: людину оголошено в міжнародний розшук, а суд доходить висновку, що вона переховується, щоб ухилитися від відповідальності.
Коли обвинувачений, який офіційно живе за кордоном, дізнається, що його справу можуть розглядати без нього, перша реакція передбачувана. Написати суду, що він не ховається. Попросити брати участь у засіданнях онлайн. Наголосити, що належним чином його ніхто не повідомляв.
Часто такі кроки робляться ще до того, як прокурор узагалі заявить клопотання про перехід в in absentia. Обвинувачений повідомляє офіційну адресу за кордоном і просить про участь у режимі відеоконференції. Суд відмовляє. Потім ще раз. А згодом саме неявки після цих відмов стають аргументом, що обвинувачений ухиляється від суду.
Так розвивалася одна зі справ, яку веде адвокат Богдан Глядик. Обвинувачений, офіційно зареєстрований за кордоном, майже весь розгляд у першій інстанції брав участь у засіданнях у режимі відеоконференції. В апеляції суд кілька разів відмовив йому в такій участі, а в ухвалах згадував лише українську адресу. Захист щоразу письмово й під запис фіксував адресу за кордоном, готовність обвинуваченого брати участь і те, що суд цієї адреси не враховує.
Дозвіл на участь у режимі відеоконференції суд надав лише тоді, коли перевів розгляд у режим in absentia. Відтоді обвинувачений бере участь у засіданнях, але справа формально й далі розглядається заочно: якщо він не зможе підключитися до будь-якого із засідань, суд має право провести його без нього. Коли суд налаштований на заочний розгляд, змусити його допустити обвинуваченого до процесу вдається не завжди. Але можна зробити так, щоб кожна така ухвала згодом свідчила на користь обвинуваченого — у Верховному Суді, у Страсбурзі, у суді країни проживання.
Заочний вирок і видача: що перевіряє суд країни проживання
Для людини, яка живе в умовному Цюриху, Відні чи Лондоні, заочний процес у Києві має ще один вимір. Розшук діє вже зараз, тож питання про видачу може постати ще до вироку. А якщо вирок ухвалять без неї, Україна проситиме видати вже засудженого. В обох випадках це питання вирішуватиме суд країни, де людина живе. І предметом його оцінки буде не тільки доведеність обвинувачення, а також і те, як Україна поводилася з людиною ще до постановлення вироку.
До вироку такий суд, серед іншого, оцінюватиме, чи отримає людина в Україні справедливий процес. Після заочного вироку запитання стає ще конкретнішим: чи знала людина про процес і чи мала реальну можливість у ньому брати участь. Європейські правила видачі дозволяють відмовити у видачі засудженого заочно, якщо процес не забезпечив мінімальних прав на захист. Тож і до вироку, і після нього суд країни проживання спиратиметься насамперед на документи справи.
Це змінює погляд на сам процес у Києві. Кожне клопотання про участь, кожна відмова суду, кожна ухвала, в якій , наприклад, не згадано адресу за кордоном, — це не лише епізоди української справи. Це сторінки майбутнього екстрадиційного досьє.
Переховування за офіційною адресою
Закон дозволяє здійснювати судовий розгляд щодо людини заочно, лише якщо вона переховується від слідства і суду, щоб ухилитися від відповідальності. Але важко переховуватися за адресою, яку сам офіційно повідомив детективам і суду. Тому перший крок захисту — не загальні заяви про те, що обвинувачений не ховається. Це підтверджена документами адреса проживання за кордоном, офіційно передана органу розслідування і суду.
Слідство і суд часто обирають простіший шлях. Виклики надходять на українську адресу, а після переходу в заочний режим закон вважає обвинуваченого повідомленим, щойно повістку надруковано в загальнодержавній газеті чи на сайті ВАКСу. Для українського суду цього може бути досить. Для Європейського суду з прав людини і для суду, що вирішує питання про видачу, — це може бути слабким аргументом. Їх цікавить, що людина знала насправді і чи намагалася держава повідомити її там, де вона справді живе. Якщо в матеріалах справи є офіційна зафіксована адреса за кордоном і вимога захисту її використати, відповідь на це запитання стає очевидною.
Відеоконференція з-за кордону: аргумент, який треба задокументувати
Наприкінці жовтня, модеруючи розмову із суддею Європейського суду з прав людини Миколою Гнатовським у Національній асоціації адвокатів України, Богдан Глядик поставив саме це питання. Йшлося про ситуацію, коли обвинувачений повідомляє адресу за кордоном, неодноразово просить про участь через відеозв’язок, а суд відмовляє і розглядає справу без нього. Суддя ЄСПЛ нагадав, що заочний розгляд сам по собі Конвенції не суперечить, але важать обставини неучасті і те, чи встановлено свідому відмову від права бути присутнім або намір ухилитися від суду. Щодо участі з-за кордону він звернув увагу на перевірку особи та умови спілкування.
Перше з цих питань українська система фактично вже вирішила. Обвинувачений може підключитися до судового засідання через електронний кабінет «Електронного суду», а кожен вхід до нього підтверджується його особистим електронним ключем. Тож аргумент про неможливість встановити особу, яким нерідко мотивують відмову, на практиці слабкий.
Решту питань вирішують не технології, а матеріали справи. Саме з них Верховний Суд, Страсбург чи суд країни проживання побачать, як поводився обвинувачений: чи послідовно просив про повноцінну участь, чи був до неї готовий, чи пропонував способи перевірити умови, у яких перебуває. Або ж побачать лише неявки, які легко пояснити бажанням уникнути суду. Різницю між цими двома картинами створює захист.
Що зафіксувати до переходу в in absentia
Звідси головний практичний висновок. Етап, коли справа наближається до заочного режиму — це не лише боротьба за те, щоб його не допустити. Це час, коли формується доказова база для всього, що буде далі: для перегляду справи Верховним Судом, для скарги до ЄСПЛ, для захисту від видачі.
Значення має кожна деталь, зафіксована письмово і під офіційний запис. Коли і кому повідомлено адресу за кордоном і чим вона підтверджена. Чи скористалися детективи і суд міжнародною правовою допомогою. Скільки разів обвинувачений просив про участь, чи був технічно готовий до неї і чим мотивована кожна відмова. Чи згадано закордонну адресу хоча б в одному рішенні.
Те, що не потрапило до матеріалів справи вчасно, згодом доведеться відновлювати. А відновлена картина завжди переконує гірше, ніж запис, зроблений тоді, коли все відбувалося.
Між Києвом і країною проживання
У справах такого рівня обвинувачений зазвичай має сильних адвокатів і в Україні, і в країні, де живе. Перші формують матеріали справи в Києві, другі знають, як ці матеріали прочитає місцевий суд. Питання in absentia лежить саме на перетині цих двох робіт. Якщо команди діють окремо, кожна може виграти свою частину, а клієнт — програти в цілому. Тому позицію щодо заочного процесу варто вибудовувати об’єднаними зусиллями українських і закордонних адвокатів: від першого клопотання про участь до першого запиту про видачу, на одних і тих самих фактах і з розумінням того, як кожен документ працюватиме в іншій юрисдикції.
Заочний вирок ухвалюють у Києві. Але чи стане він для людини остаточним та чи буде він виконаний, нерідко вирішується в іншій країні — на підставі документів, які захист готує вже зараз.
