Роль Великої Палати Верховного Суду у формуванні єдиної та сталої судової практики в Україні важко переоцінити. Її рішення слугують орієнтиром для судів нижчих інстанцій та забезпечують передбачуваність правозастосування. Однак, доступ до розгляду справи цим найвищим судовим органом в межах Верховного Суду є обмеженим і можливий лише за наявності чітко визначених підстав.
Однією з таких ключових підстав, що викликає значний інтерес у правничій спільноті, є наявність у справі “виключної правової проблеми“. Нещодавня постанова колегії суддів Першої судової палати Касаційного кримінального суду у складі Верховного Суду від 16 квітня 2024 року у справі №939/1265/23 (провадження № 51-4916км23) надає цінне роз’яснення щодо критеріїв ідентифікації такої проблеми та процедурних аспектів передачі справи на розгляд Великої Палати. Аналіз цього рішення дозволяє глибше зрозуміти логіку суду та ті вимоги, яким має відповідати аргументація сторони чи колегії суддів, що ініціює таку передачу.
Передусім, варто нагадати, що Кримінальний процесуальний кодекс України (зокрема, стаття 434-1) визначає дві основні підстави для передачі кримінального провадження на розгляд Великої Палати Верховного Суду. Перша – це необхідність відступити від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, який вже був викладений у раніше ухваленому рішенні Верховного Суду у складі колегії суддів з іншої палати або у складі об’єднаної палати чи Великої Палати. Друга, яка і є предметом нашого аналізу, – наявність у справі виключної правової проблеми.
Верховний Суд у згаданій постанові підкреслює, що сам факт наявності складного юридичного питання чи певної неузгодженості у судовій практиці ще не означає автоматичного існування виключної правової проблеми. Колегія суддів, яка розглядає можливість передачі справи, або ж сторона провадження, що заявляє відповідне клопотання, несуть тягар доказування та обґрунтування наявності такої проблеми. Це вимагає не просто констатації факту, а ретельного формулювання самої проблеми та наведення переконливих аргументів, що свідчать про її виключність. Суд наголошує на необхідності чітко продемонструвати відсутність, суперечливість, неповноту, невизначеність або неефективність правового регулювання певних суспільних відносин, які стосуються охоронюваних законом прав, свобод та інтересів. Причиною такої ситуації може бути, зокрема, й неоднакова судова практика, але її наявність сама по собі не є єдиним та достатнім критерієм.
Для більш чіткого розуміння сутності “виключної правової проблеми” Верховний Суд пропонує аналізувати її через призму кількісних та якісних показників. З кількісної точки зору, така проблема, як правило, виходить за межі одного конкретного кримінального провадження. Вона має потенціал впливу на значну, часто невизначену кількість справ, і може мати тривалий характер, проявляючись на різних стадіях судового розгляду, включно з судами першої та апеляційної інстанцій. Це підкреслює системний характер питань, що виносяться на розгляд Великої Палати, – її завданням є вирішення проблем, які мають загальнодержавне значення для правової системи, а не лише виправлення можливих помилок в окремо взятій справі.
Якісні показники, у свою чергу, поділяються на змістовні та процедурні критерії. За змістовним критерієм, виключна правова проблема часто пов’язана із фундаментальними аспектами права. Вона може полягати у відсутності усталеної судової практики з певного питання, що створює правову невизначеність. Також вона може виникати у ситуаціях, коли існує нагальна потреба у судовому тлумаченні норм закону для їх правильного та однакового застосування, або навіть коли обставини справи вимагають застосування інституту аналогії закону чи права. Важливим аспектом є те, що така проблема зазвичай зачіпає фундаментальні права та свободи людини, гарантовані Конституцією України та міжнародними договорами, згода на обов’язковість яких надана Верховною Радою України. Тобто, йдеться не про будь-які правові питання, а про ті, що мають особливу суспільну вагу та значення для захисту основних прав.
Процедурний критерій вказує на те, що передача справи на розгляд Великої Палати є свого роду екстраординарним механізмом. Він застосовується тоді, коли інші національні процесуальні інструменти для вирішення виявленої проблеми є або відсутніми, або неефективними, або вже вичерпаними. Іншими словами, якщо питання може бути вирішене в рамках звичайного касаційного перегляду колегією суддів відповідної палати Касаційного кримінального суду без створення суперечностей чи невизначеності, підстав для залучення Великої Палати немає. Це свідчить про те, що інститут передачі справи покликаний вирішувати найбільш складні та системні проблеми, які не можуть бути адекватно врегульовані на нижчих рівнях судової системи чи в межах стандартної касаційної процедури.
У конкретній справі №939/1265/23, яку аналізувала колегія суддів, було відмовлено у передачі справи на розгляд Великої Палати. Захисник порушував питання щодо тлумачення ознак організованої групи, зокрема співвідношення понять “попередня змова” та стійкості злочинного об’єднання. Однак Касаційний кримінальний суд дійшов висновку, що висловлені доводи не свідчать про наявність саме виключної правової проблеми. Суд зазначив, що судова практика з цього питання, в тому числі сформована самою Великою Палатою, є достатньо усталеною, а порушені питання не вказують на таку фундаментальну невизначеність чи неефективність правового регулювання, яка б вимагала втручання Великої Палати. Цей приклад яскраво ілюструє високий поріг вимог для визнання проблеми “виключною” та необхідність ретельної аргументації з боку ініціатора передачі справи.
Таким чином, аналіз позиції Верховного Суду, викладеної у постанові від 16 квітня 2024 року у справі №939/1265/23, дозволяє зробити висновок, що “виключна правова проблема” – це не будь-яке складне чи дискусійне правове питання. Це проблема системного характеру, що має кількісні та якісні ознаки, зачіпає фундаментальні права та свободи, і для її вирішення недостатньо наявних процесуальних механізмів, окрім як звернення до авторитету Великої Палати. Розуміння цих критеріїв є надзвичайно важливим для адвокатів та суддів, адже дозволяє правильно оцінювати перспективи передачі справи на розгляд Великої Палати та належним чином обґрунтовувати відповідні клопотання чи рішення. Це сприяє ефективності роботи Верховного Суду та забезпеченню його основної мети – утвердженню верховенства права та єдності судової практики.