Повага до процедури як фундамент справедливості
У кримінальному провадженні шлях до справедливого рішення вимагає скрупульозного дотримання процесуальних норм. Будь-яке відхилення від них створює ризик незаконного засудження. Нещодавня справа, в якій захист здійснював адвокат Богдан Глядик, стала показовим прикладом того, як системне ігнорування фундаментальних принципів судом апеляційної інстанції було виправлено Верховним Судом, що вкотре підтвердило верховенство права.
Йшлося про обвинувачення за частиною 2 статті 121 Кримінального кодексу України – умисне тяжке тілесне ушкодження, що спричинило смерть потерпілого. Після тривалого розгляду та ретельного дослідження доказів суд першої інстанції ухвалив виправдувальний вирок. Наш клієнт, який до того моменту перебував під вартою, був звільнений у залі суду.
Однак апеляційний суд зайняв кардинально іншу позицію. Ще до ухвалення фінального рішення він знову взяв нашого клієнта під варту, причому самостійно ухвалив рішення про тримання під вартою на невизначений термін. Згодом апеляційний суд скасував виправдувальний вирок і постановив новий, обвинувальний, призначивши покарання у вигляді 8 років позбавлення волі.
Наше завдання в Касаційному кримінальному суді полягало в тому, щоб довести, що обвинувачення було побудоване на вкрай хиткому фундаменті з самого початку, а рішення апеляційного суду лише посилило ці юридичні вади. Наша стратегія захисту була зосереджена не на одному доказі, а на виявленні системних процесуальних порушень.
Перш за все, ми звернули увагу на те, що ключові докази обвинувачення були отримані з порушеннями. Наприклад, протокол огляду місця події містив суттєві дефекти та взагалі отриманий із порушенням порядку, встановленого законом. Тим самим ми поставили під сумнів достовірність первинної фіксації обставин справи.
Найбільш вагомим порушенням стало недотримання апеляційним судом принципу безпосередності дослідження доказів. Суд першої інстанції, який безпосередньо в залі засідання допитував свідків та досліджував матеріали, дійшов висновку про невинуватість нашого клієнта. Апеляційний суд, не повторивши цієї процедури, не допитавши ключових свідків особисто, дав їхнім свідченням абсолютно іншу оцінку, по суті, заочно переглянувши висновки попередньої інстанції. Така практика є неприпустимою.
На довершення, апеляційний суд припустився грубого порушення, взявши нашого клієнта під варту на невизначений термін, що прямо заборонено законом. Верховний Суд у своєму рішенні пізніше назвав такий запобіжний захід «неприйнятним».
Верховний Суд, розглянувши наші доводи, скасував обвинувальний вирок і направив справу на новий розгляд до суду апеляційної інстанції. Важливо, що суд звернув увагу на всю систему порушень, а не лише на один аспект. Рішення підтвердило, що суд не має права ігнорувати принцип безпосередності дослідження доказів.
Цей кейс демонструє, що перемога в суді – це результат методичної та комплексної роботи з виявлення юридичних помилок на кожному етапі провадження. Будуючи стратегію захисту, ми завжди орієнтуємося на Верховний Суд. Такий підхід є виправданим, адже саме Касаційний кримінальний суд, як найвища інстанція, ставить фінальну крапку у кримінальних справах, виправляючи помилки судів нижчих інстанцій. Розуміння його правових позицій та передбачення можливих касаційних ризиків ще на початкових етапах дозволяє нам формувати захист, що є стійким та ефективним у довгостроковій перспективі, забезпечуючи дотримання стандартів справедливого судочинства для наших клієнтів.