Обшук у кримінальному провадженні: де закінчується слідство і починається свавілля
24 квітня 2026 року Комітет НААУ з питань захисту прав людини провів круглий стіл, присвячений обшуку у кримінальному провадженні. Захід зібрав суддів Верховного Суду, слідчих суддів, адвокатів і представників Секретаріату Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини. Модерував дискусію Богдан Глядик – адвокат, засновник Юридичної Мануфактури «Адвокатський ЦЕХ», секретар Комітету НААУ із захисту прав людини.
Обшук – це завжди колізія. Інтерес держави в ефективному розслідуванні – з одного боку. Конституційне право людини на недоторканність житла, приватного життя, власності – з іншого. Стаття 8 Конвенції про захист прав людини не залишає двозначності: будь-яке втручання має бути законним, переслідувати легітимну мету і бути необхідним у демократичному суспільстві. Практика дедалі частіше розходиться з цими критеріями.
«Невідкладність» як системна проблема
Орган досудового розслідування проникає до офісу чи житла без попереднього дозволу суду, посилаючись на термінову необхідність. Але коли розслідування тривало роками – яка тут реальна «невідкладність»? ЄСПЛ у справі «Корнієць та інші проти України» відповів однозначно: підстави невідкладності в українському законодавстві нечіткі, модель судового контролю неефективна, а відсутність змагальності при легалізації обшуку постфактум позбавляє людину реального захисту. Суди нерідко просто відтворюють позицію слідчого, не перевіряючи ані реальності загрози, ані пропорційності втручання.
Формальний контроль – не контроль
Суддя ККС ВС Сергій Фомін зафіксував процесуальну колізію: стаття 233 КПК не регулює належним чином порядок розгляду клопотань про легалізацію обшуків post factum. Це не технічна прогалина – це системна вразливість.
Постанова Об’єднаної палати ККС ВС (справа №466/525/22) встановила: проникнення до житла без ухвали законне лише за доведеної і реальної загрози знищення доказів безпосередньо на момент обшуку. Відсутність такого обґрунтування робить усі здобуті докази недопустимими.
Бізнес під ударом
Уявіть: ранок, офіс, слідчі на порозі. Ухвала є. Але що в ній написано – ніхто з персоналу не знає. Слідчий суддя дозволив скопіювати певні файли, а слідчі вилучають сервери цілком. Дозволу на вилучення грошей немає – але готівку з каси забирають. Ніхто не зупиняє. Ніхто не фіксує.
За кілька годин компанія втрачає доступ до бухгалтерії, клієнтської бази, поточних договорів. Бізнес не зупинений рішенням суду – він просто фізично паралізований. І це не виняток. Це типовий сценарій, про який на круглому столі говорили і адвокати, і представник Секретаріату Омбудсмана, і представники бізнес-спільноти.
ЄСПЛ у справі «Епідавр проти Республіки Молдова» чітко зазначив: ухвала, що дозволяє вилучати «будь-які документи» і не визначає конкретного предмета пошуку, є незаконною. Суд зобов’язаний обмежити обшук. Слідчі зобов’язані діяти в межах дозволу. Коли цього не відбувається – кожне таке перевищення є підставою для оскарження і повернення вилученого.
Що це означає на практиці
Знання прецедентів необхідне, але недостатнє. Справжній захист будується до того, як слідчі ступили на поріг. Компанії з чіткими внутрішніми протоколами і даними на віддалених серверах проходять через обшук без зупинки бізнесу. Ті, хто зустрічає правоохоронців непідготовленими, ризикують втратити не лише майно – а й докази власної невинуватості.
Кожне зафіксоване процесуальне порушення – аргумент для визнання доказів недопустимими. Але скористатися ним можна лише тоді, коли фіксація велася з першої секунди.
Спільне розуміння між суддями, адвокатами і правозахисниками того, що судовий контроль не може бути формальним – вже є результатом. Верховенство права живе не в нормах, а в тому, як ці норми застосовуються щодня.