Отриманий у передбаченому кримінальним процесуальним законом порядку доказ є допустимим. Такий доказ може використовуватися судом при прийнятті рішення .
Якщо докази отримані в результаті істотного порушення прав та свобод людини, такі докази повинні бути визнані як недопустимі.
Залучення особи до кримінального провадження (не важливо у який процесуальний статус: свідок, потерпілий, обвинувачений, підозрюваний) передбачає обов’язкове роз’яснення особі її прав та обов’язків. Одним із прав, яке слідчі органи, суд зобов’язані роз’яснити це, перш за все, напевно найбільш відоме право особи, передбачене статтею 63 Конституції України – особа не несе відповідальності за відмову давати показання або пояснення щодо себе, членів сім’ї чи близьких родичів, коло яких визначається законом.
Практично те ж передбачено і ст. 18 КПК України – жодна особа не може бути примушена давати пояснення, показання, які можуть стати підставою для підозри, обвинувачення у вчиненні її близькими родичами чи членами її сім’ї кримінального правопорушення.
Не залишився осторонь врегулювання питання права не свідчити проти себе та близьких і Європейський суд з прав людини. Зокрема ЄСПЛ у рішеннях по справах Джон Мюррей проти Сполученого королівства, Функе проти Франції зазначає, що, попри відсутність прямої згадки у статті 6 Конвенції, право мовчати, а також право не свідчити проти себе є загальновизнаними міжнародними нормами, покладеними в основу поняття справедливого судового розгляду.
В одному із рішень по справі про вбивство через необережність (ст. 119 КК України), судді Касаційного кримінального суду Верховного суду зазначили, що процесуальним законом визначений обов’язок суду визнати істотними порушеннями прав людини і основоположних свобод, зокрема, такі діяння як отримання показань чи пояснень від особи, яка не була повідомлена про своє право відмовитися від давання показань та не відповідати на запитання, або їх отримання з порушенням цього права, що у наслідку має визнання таких доказів недопустимими.
Судді окремо зазначили, що право відмовитися давати показання підсилене обов’язком бути про нього повідомленим, оскільки право мовчати і не свідчити проти самого себе вимагає не тільки того, щоб особу не примушували це робити, а й того, щоб її негайно і достатнім чином повідомили про це право.
Наслідком порушення слідством обов’язку детально роз’яснити особі право не свідчити проти себе є визнання отриманих від особи показів не допустимим доказом. Крім цього, недопустимими повинні визнаватися й докази, отримані на підставі цього первинного доказу.
Наприклад, особа дала покази про обставини події і ці покази потім лягли в основу висновку судової експертизи. Якщо покази особи визнаються судом недопустимими, недопустимим повинен бути й висновок експерта, зроблений на підставі недопустимих показів.
✔ Юридична консультація адвоката у кримінальних справах, ✔ захист підозрюваного, обвинуваченого у кримінальному провадженні, ✔ слідчі дії (огляд, обшук, допит, затримання, слідчий експеримент, експертиза тощо), ✔ обрання запобіжного заходу, ✔ участь на стадії судового розгляду кримінального провадження.