Абстрактні ризики як аргумент для тримання під вартою

У питаннях кримінального процесу, особливо коли йдеться про заходи забезпечення, ключовим активом стає правова визначеність. Для людини, яка звикла мислити категоріями стратегії та репутації, зіткнення з вітчизняною судовою системою часто стає шоком не через суворість закону, а через його непередбачуване застосування. Практика демонструє, що найжорсткіші запобіжні заходи нерідко грунтуються не на доведених фактах, а на стандартному наборі припущень, які автоматично переносяться з одного рішення в інше без належної верифікації.

Рішення Європейського суду з прав людини у справі «Рідкодубський та інші проти України» стало черговим діагнозом цій проблемі. Міжнародна інституція констатувала системний дефект національного правосуддя: використання абстрактних та гіпотетичних ризиків як підстави для позбавлення волі. Суд звернув увагу на «крихкість аргументації», коли продовження строків тримання під вартою відбувається механічно, без аналізу того, чи залишаються первинні ризики актуальними з плином часу.

Більш глибокий розбір юридичної архітектури цього рішення та його впливу на стратегію захисту у складних провадженнях адвокат Богдан Глядик виклав у аналітичній статті для видання «Юридична практика».

Для «Адвокатського ЦЕХу» цей прецедент слугує черговим важливим інструментом у побудові лінії захисту. Ми виходимо з того, що протидіяти системному формалізму можна лише шляхом бездоганної правової логіки та вимогливості до якості доказів. Саме переведення процесу з площини емоційних припущень у площину сухих фактів дозволяє відновити контроль над ситуацією та забезпечити клієнту необхідний рівень правової безпеки.