Право на захист через самостійне збирання доказів
Опинитися у статусі підозрюваного чи обвинуваченого – це завжди величезний стрес. Часто здається, що проти вас працює вся система, а ваш захист зводиться лише до реакції на дії сторони обвинувачення. Виникає логічне питання: чи може адвокат бути по-справжньому проактивним? Чи може він не лише шукати помилки слідства, але й самостійно збирати докази, які підтверджують вашу невинуватість?
Це питання є одним із ключових у філософії захисту. І нещодавно Верховний Суд надав на нього чітку та ствердну відповідь, проаналізувавши справу, де на кону стояла саме допустимість доказів, зібраних адвокатом.
У чому полягав спір?
Суть справи була досить показовою. Вищий антикорупційний суд та Апеляційна палата визнали особу невинуватою у декларуванні недостовірної інформації (ст. 366-2 КК України). Однак прокурор із цим не погодився і подав касаційну скаргу. Цікаво, що один із його головних аргументів стосувався не стільки суті обвинувачення, скільки дій сторони захисту.
Під час судового розгляду адвокат самостійно, на договірних умовах, залучив експерта для проведення експертизи. Висновок цієї експертизи став одним із доказів на користь клієнта. Прокурор наполягав, що це грубе порушення. На його думку, захист не мав права цього робити без дозволу суду (ухвали), особливо на стадії судового розгляду, і такий доказ є недопустимим.
По суті, перед Верховним Судом постало фундаментальне питання: чи є у захисту право на власну ініціативу, чи його руки зв’язані процедурою, яку пропонує обвинувачення?
Логіка та позиція Верховного Суду
Верховний Суд залишив скаргу прокурора без задоволення, а виправдувальний вирок – у силі. Логіка суду заслуговує на окрему увагу, оскільки вона посилює фундаментальні принципи права на захист.
По-перше, суд нагадав про конституційний принцип змагальності сторін. Це не просто формальність. Це означає, що сторони обвинувачення і захисту мають рівні права на збирання та подання доказів. Можливість самостійно залучити експерта – це і є пряма реалізація цього принципу.
По-друге, Верховний Суд вказав на важливу «асиметрію» прав у часі. Сторона обвинувачення обмежена строками досудового розслідування для збирання доказів. А ось право на захист такими рамками не обмежується. Закон прямо дає обвинуваченому право збирати і подавати докази на будь-якій стадії провадження, включно з судовим розглядом.
По-третє, суд чітко роз’яснив, що закон надає стороні захисту кілька шляхів для отримання експертизи. Можна просити про це слідчого суддю чи суд, а можна – діяти самостійно і залучити експерта на договірних умовах. Захисник у цій справі просто обрав один із законних шляхів.
Таким чином, Верховний Суд дійшов висновку: самостійне залучення експерта стороною захисту під час судового розгляду є абсолютно законним і відповідає праву на захист та засаді змагальності. А отриманий висновок є належним і допустимим доказом.
Що це означає для клієнта?
Це рішення підтверджує, що для майстра, який будує захист, ініціатива – це не виняток, а робочий інструмент. Для людини, яка стикнулася з обвинуваченням, це дає впевненість у тому, що її позиція буде почута.
Це означає, що захист не зобов’язаний лише пасивно спростовувати докази обвинувачення. Якщо висновок експертизи, наданий слідством, викликає сумніви, є неповним або упередженим, адвокат має повне право отримати альтернативний, фаховий висновок.Зрештою, це утверджує, що право на захист – це реальна, дієва можливість активно доводити свою позицію. Це можливість забезпечити, аби суд побачив повну картину, а не лише ту версію, яку пропонує обвинувачення. А саме це і є основою для справедливого рішення та повернення людині відчуття контролю над власним життям.
Нещодавно ми розповідали про повагу до процедури як фундамент справедливості.