Тримання під вартою як буденність
Кримінальний процес в Україні переживає період, коли найсуворіший запобіжний захід застосовується не як виняток, а як звичний інструмент. Саме це обговорювали адвокати, судді, експерти на круглому столі, який організував адвокат Богдан Глядик. Захід був присвячений темі трансформації запобіжних заходів і фактичного перетворення тримання під вартою на превентивне покарання. Зібрані позиції та дані дозволили побачити системну тенденцію, яка вимагає професійної реакції.
Учасники заходу обговорили офіційну статистику, що стала основою для нашої розмови. У 2023 році українські суди розглянули понад тридцять тисяч клопотань про тримання під вартою, і більшість із них було задоволено. Показники 2024 року лише підтвердили сталу динаміку: кількість клопотань ще збільшилась, а частка застосування тримання під вартою наблизилась до двох третин усіх ухвалених запобіжних заходів. Домашній арешт та інші альтернативи разом взяті використовуються значно рідше. Ці цифри свідчать не лише про статистичну нерівновагу, а й про глибинну зміну логіки процесуальних рішень.
Під час обговорення стало очевидно, що презумпція свободи поступово змінилася презумпцією арешту. У реальних провадженнях сторона захисту нерідко стикається з ситуацією, коли саме вона мусить доводити відсутність підстав для тримання під вартою, хоча за стандартами належної правової процедури цей обов’язок має лежати на державі. Судові рішення часто повторюють формальні конструкції без індивідуального аналізу ризиків, тоді як вимога ретельного обґрунтування стала винятком, а не правилом.
Обговорення причин показало, що проблема не зводиться до окремих процесуальних помилок. Вона пов’язана з тим, що суди і органи слідства діють у полі сталих практик, де «найсуворіший» захід сприймається як більш безпечний варіант. У таких умовах справжня оцінка ризиків відступає перед бажанням убезпечити процес від майбутніх зауважень чи критики. Це створює серйозний дисбаланс між потребами слідства та правами людини, і саме тут адвокат відіграє ключову роль.
Для Адвокатського ЦЕХу цей круглий стіл став можливістю привернути увагу професійної спільноти до проблеми, яка давно назріла. Як адвокат, що спеціалізується на запобіжних заходах у складних кримінальних провадженнях, Богдан Глядик звернув увагу наскільки важливо повертати зміст презумпції невинуватості до її вихідної форми. Запобіжний захід не може бути покаранням. Він має залишатися інструментом, що застосовується лише там, де існує реальна, а не уявна загроза.
Під час дискусії учасники говорили про те, що майбутнє практики запобіжних заходів залежить від трьох складових: чесного аналізу кейсу стороною обвинувачення, виваженості судових рішень та активної позиції захисту. Завдання нашого Адвокатського ЦЕХу – забезпечувати в суді саме той рівень аргументів, який змушує процес повертатися до логіки, а не до інерції. Цей круглий стіл дав можливість не лише описати проблему, а й створити професійний простір для переосмислення стандартів.
Читайте також: Коли тримання під вартою як виняток стає правилом.