«Розумні строки» не означають поспіх

Ми живемо у світі, який став одержимим швидкістю. Ця гонитва за миттєвим результатом, на жаль, проникла і в зали судових засідань. Система все частіше намагається підмінити поняття якості правосуддя поняттям його оперативності. У новій публікації для «Юридичної газети» адвокат Богдан Глядик аналізує небезпечну тенденцію, коли адміністративне бажання суду якнайшвидше «закрити справу» ставиться вище за фундаментальне право людини на захист.

Кримінальне провадження – це не конвеєр, а складна реконструкція подій минулого. Проте на практиці ми бачимо, як поняття «розумні строки» хибно трактується як вимога розглядати справи максимально швидко, навіть ціною втрати істини. Коли суд створює штучний дефіцит часу, відмовляючи стороні захисту у можливості ґрунтовно проаналізувати докази чи залучити експертів, процес перетворюється на імітацію. Формальна присутність адвоката в залі ще не означає реального захисту, якщо у нього фізично забрали час на підготовку правової позиції.

Для людини, яка обвинувачується у вчиненні злочину, така «швидкість» системи несе пряму загрозу. Адже швидкий, але поверхневий вирок – це не акт справедливості, а юридична помилка, виправлення якої згодом коштуватиме роки життя та зруйнованої репутації. 

Пріоритетом має бути не статистика швидкості розгляду справ, а стійкість судового рішення. Вирок повинен бути таким, що встоїть перед будь-якою інстанцією, включно з Європейським судом з прав людини. Це і є той стандарт правової безпеки, якого потребує кожен, хто прагне не просто закінчення процесу, а справедливого результату.

Повний аналіз того, як підміна понять у судах впливає на долі людей, читайте у статті на сайті «Юридичної газети» (а також на сторінках випуску) за посиланням: Чому «розумні строки» не дорівнюють швидкості.